Психоло́гія на́товпу — розділ соціальної психології, який вивчає поведінку груп людей і відмінності у поводженні юрби та окремих її осіб (індивідів). Мова йде про раптові соціальні зміни, спричинені діями великих гуртів людей, що не було б притаманним поодинокому учаснику подій. Такі явища часто призводять до сутичок (конфліктів). Вчені – соціологи розробили кілька теорій для пояснення прикметних ознак психології натовпу та психології окремого члена юрмища. До представників цього розділу психології належать: Карл Густав Юнг, Гюстав Ле Бон, Вілфред Троттер, Габріель Тард, Зігмунд Фрейд, Еліас Канетті і Джулія Констінтін.
Психологічне вивчення явищ натовпу, було засвідчено за десятиліття до 1900-го року, коли європейська культура була перейнята думками про fin de siècle (фр. кінець сторіччя). Тодішня, «сучасна» міська культура, усвідомлювала, що вони живуть у новому і зовсім іншому поколінні. Люди стали свідками чудових та сучасних на тоді, винаходів і нового життя. Населення, яке на той час, мешкало у щільно скупчених, промислово розвинених містах, таких як Мілан і Париж, були очевидцями виникнення та розвитку лампочки, радіо, фотографії, телевізійних картинок, телеграфу, велосипеда, телефону і залізничної системи. Громадяни відчули більш швидкий темп існування та розглядали людське життя як сукупність проміжків, тому вони позначили кожний з цих відрізків, новим ім’ям.