Хто такі квадробери?

Квадробери.

Явище між субкультурою, спортом та психосоціальним явищем.

Загалом поняття Квадробери (від англійського quadrobists) — це зовсім нова молодіжна субкультура, всі учасники якої займаються імітацією рухи тварин (зазвичай чотириногих – звідки і пішла сама назва), найчастіше у формі акробатичних трюків та стрибків, або відповідним пересування «на чотирьох». Це явище постійно привертає увагу психологів, культурологів та навіть соціологів через дивне поєднання тілесної експресії, пошуку ідентичності та цифрової популярності.

Походження та природа явища квадробінгу.

Вперше феномен квадроберів виник у середовищі підлітків, які надихалися відеороликами з рухами тварин, елементами паркуру, анімалістичними образами в іграх та мультфільмах. Вся ця практика так чи інакше полягає в імітації тваринної поведінки як виду тілесної гри або навіть «спортивного перформансу».

За аналізом Shkapenko & Gorodetskaia (Сучасні анімалістичні субкультурні практики та їх прецеденти в російській лінгвокультурі», Т. М. Шкапенко, Е. А. Городецької, 2024,) квадробери мають чіткі ознаки субкультури, що поєднує ігрові ритуали, тілесні практики, маскування та символіку тварин.

Їхні дії мають риси сучасної «транс-анімалістичної гри» — психологічної спроби дослідити межі між людським і тваринним, особистим і колективним образом.

Психологічна мотивація: пошук ідентичності.

Імітація тварин не є лише жартом чи розвагою — у більшості випадків це спроба молодої особистості віднайти нову форму самовираження, безпечну модель агресії, незалежності або протесту.

Подібні форми поведінки можна розглядати як частину ритуалізованої гри з ідентичністю, що трапляється у перехідні періоди підліткового віку (Сучасні анімалістичні субкультурні практики та їх прецеденти в російській лінгвокультурі», Т. М. Шкапенко, Е. А. Городецької, 2024).

Учасники часто створюють цифрові аватари, маски, рухові патерни, відчужуючи себе від повсякденного «людського» стану.

Спортивний та перформативний аспект феномену.

Попри епатажність, квадроберинг іноді має ознаки неофіційного спорту або фізичної практики — схожого на паркур або капоейру. Участь в цьому русі крім задоволення ще й розвиває наступні здібності:

координацію, гнучкість і витривалість — як доводиться у відео-аналізах практик.
тілесне самосприйняття та контакт з «тілесним Я», що важливо у психотерапевтичному й тілесно-орієнтованому контексті.

Субкультурні риси квадробінгу: візуальні коди та соціальні маркери.

Квадробери мають виражені ознаки субкультури, а саме:

специфічна естетика (маски, хвости, рухи тварин, одяг).
власна термінологія, ролики в TikTok/YouTube, внутрішні жарти.
комунікація в рамках digital-спільнот із високою залученістю та репертуаром поведінкових кодів.

Ці риси відповідають критеріям субкультури за (Розробка та апробація методики «Діагностика ознак молодіжної субкультури у малих соціальних групах», ЛОГВІНОВА М.І. (2022)), яка розробила методику оцінки субкультурної належності у молодіжних групах.

Культурологічний контекст: трансформація «ряження».

В окремих країнах (наприклад, Росія) дослідники порівнюють квадроберів із давніми обрядами ряження — маскування під тварин у святкових або ритуальних контекстах.

Однак, на думку Shkapenko & Gorodetskaia (Сучасні анімалістичні субкультурні практики та їх прецеденти в російській лінгвокультурі», Т. М. Шкапенко, Е. А. Городецької, 2024), сучасні квадробери втратили сакральність ритуалу, замінивши її естетикою гри, вірусності та креативної імітації.

Психологічні ризики та плюси.

Як і будь-яка молодіжна практика, квадроберинг може нести як позитивні, так і ризиковані наслідки:

Потенційні переваги:

пошук власного тіла й автентичності.
формування здорової тілесності.
колективна гра — зняття тривожності, стресу.

Можливі ризики:

соціальне нерозуміння, стигматизація.
плутанина ідентичностей — особливо у вразливих психотипів.
травматизація через акробатичні трюки без належної підготовки.

Загалом можна відмітити те, що квадробери — це складне, багатошарове явище, що поєднує у собі субкультурну гру, тілесний вираз, спорт, цифрову творчість і психосоціальний пошук. Його слід вивчати не як відхилення, а як нову форму тілесного й культурного самовираження в цифрову епоху. Замість стигматизації — потрібен діалог, розуміння та науковий підхід.