Війна внесла жорсткі корективи в життя багатьох українців, задля власної безпеки та безпеки дітей, багато співгромадян виїхали за кордон. Нам вдалось поговорити з Оленою, та дізнатись про її історію вимушеного життя в Європі.

До війни, Олена жила в одному з міст під Києвом з чоловіком та двома дітьми. Подружжя мало виробничий бізнес, а на початку грудня, Олена відкрити власний магазин в який було вкладено чималі гроші. Олена виїхала за кордон з дітьми, а чоловік вступив до лав ЗСУ. Далі історія Олени, та пряма мова.

Звісно у мене моральний стан пригнічений, я тут без чоловіка. Хвилююсь за нього.
Наша сім’я спочатку виїхала з Київської області на Полтавщину, а вже 5го березня я з двома дітьми (8 та 12 років) вирушила до Львова. До Львова добиралась 2 дня.
Потім був перетин кордону пішки, людей було дуже багато. Якби я знала, що доведеться 13 годин йти, то мабуть не наважилась би на це. Ми йшли з 7 години вечора до 8 години ранку. Після того як потрапили у Польщу, нас підібрав автобус та повіз, але завіз не туди. Це спричинило втрату квитків на літак, але це ще не все.

На 2 дні зупинились у знайомих у Польщі. Другі квитки ми втратили, бо нас не пустили транзитом через Великобританію, бо потрібна віза.
І тільки з третього разу ми вилетіли з Польщі та дістались до Ізраїлю. Ми летіли з пересадками. З Кракова до Копенгагену, потім до Фінляндії, далі вже до Ізраїлю. Такий от маршрут, але це все заняло один день. На треті квитки витратила десь 1000євро, це туди та назад. Доречі в Ізраїль щей не дуже хотіли пускати, бо питали чи є зворотні квитки. Відразу потрапивши в Ізраїль, я зробила страховку на 30 днів за якісь умовні гроші. Ще й на якусь акцію потрапила, бо потім таку страховку вже було не робили для біженців.

Проживши в Ізраїлі місяць вирішила таки скористатись зворотніми квитками та повернутись до Польщі.
В Ізраїлі офіційно працевлаштуватись не можливо, хоча робота є і знайти не складно. Доводилось працювати нелегально, я підробляла на сімейному підприємстві по виготовленню напівфабрикатів. Дітей до школи не влаштувати. За час поки була з дітьми, в Ізраїлі відбулося 4 теракти. Стало зрозуміло, що Ізраїль не підходить (сміється).

Тель-Авів

Далі наша подорож завела нас у Швецію. Білети з Польщі до Швеції вдалось купити всього за 900грн на трьох.
Ми живем у Стокгольмі у будинку який надали безкоштовно. Раніше у цій квартирі жив студент і поки у нього канікули, ми тут мешкаєм. Квартира знаходиться в будинку у цокольному поверху, у мене вікна виходять відразу на газон.
Проживання організувала місцева жінка волонтер, вона ще якось задіяна в роботі з українською IT-компанією. Загалом вона змогла організувати розміщення більше 400 людей у комуні (аналог нашої громади) де ми живемо.
Шведи загалом дуже чемні та привітні люди, вони хвилюються за українців та Україну. Дуже багато волонтерів задіяно для підтримки українських біженців.

Швеція

Діти

Швецію я обрала в першу чергу з-за дітей. Діти ходять у школу. Спочатку вони ходили у адаптаційний класс на українській мові, а потім їх перевели до класу де викладають уроки на шведській. Для дітей багато майстер класів, ігор, вони можуть у школі грати у майнкрафт та інше.
Харчуються діти у школі безкоштовно, у них шведській стіл. Також вони мають вільний доступ до їжі, кожен може собі взяти перекус з холодильника. До дітей у шведських школах дуже гарне ставлення, їм там можна все. Моїм дітлахам все дуже подобається.
Взагалі освіта у Швеції вважається однією з найкращих у світі. Навчання для шведських дітей у вищих навчальних закладах безкоштовна, а диплом є пропускним квитком у будь-яку компанію світу.
Мої діти після уроків лишаються на групу продовженого дня (вони платні), а я в цей час працюю.

Робота та гроші

Що стосується роботи, то знайти її не важко. Є багато груп де публікуються вакансії та пропозиції по підробітці. Я працюю зараз покоївкою, прибиральницею, вигулюю собак (вигул оплачується відразу готівкою). Одного разу працювала офіціанткою на вечірці, але офіціантом влаштуватись не так то й просто, треба знати хоча б розмовну англійську, а краще шведську.
Багато хто не може влаштуватись, з причин відсутності бодай знання англійської мови або небажання працювати на некваліфікованій роботі.

Тут ціняться робочі професії по типу зварювальник, або ландшафтний дизайнер, для них тут роботи багато і влаштуватись легко.

Постійно говорять про те, що чим довше йде війна, тим більше українців не повернеться з Європи. Це не правда.
Лишитись хочуть ті, хто світа білого не бачив, а ті, хто нормально жив в Україні, хочуть повернутись додому до свого сталого життя. І вже багато хто повернулось до України і причин тут декілька: люди втомились, в їх містах не ведуться бойові дії, людям надавали житло на 2 місяці.
Особисто я не хочу тут лишатись, хочеться додому. З двома дітьми тут самій влаштуватись дуже важко, та ні, майже неможливо. З чоловіком було б набагато легше.
Аби залишитись тут у Швеції, треба вчити шведську мову, далі або інвестувати у свій бізнес тут, або працювати років 10 на некваліфікованій роботі заради майбутнього дітей у цій країні.

Я поки лишаюсь із дітьми тут на невизначений строк. Я буду знімати житло яке обійдеться у 6000 крон, це приблизно 600 доларів США. Взагалі українцям не дуже охоче здають житло бо хвилюються, що ті невдовзі з’їдуть, причина тільки у короткому терміні оренди житла.

Я працюю і мені нажаль не вистачає грошей на оренду квартири, їжу та витрати. Якшо мені не буде висилати гроші чоловік, або якщо я не буду витрачати те, що я заощадила та привезла з собою з України, я тут не виживу. Бо на зарплатню від роботи покоївкою це нереально з двома дітьми. Про купівлю якихось речей навіть не замислююсь тай не до цього зараз. Одяг видавали волонтери і на цьому дякую.

Загалом за три місяці за межами України витратила десь 3000 доларів, але це були необхідні витрати. Я намагаюсь не витрачати зайві гроші, а навпаки заробляти, навіть на некваліфікованій роботі. Корона від цього не впаде.

Соромно

Є центри де волонтери допомагають біженцям з України. І є декілька неприємних речей. Звісно люди різні, але іноді українці ведуть себе дико, що аж волонтери к круглими очимами. Люди згрібають хот-доги, бабуся якась нагребла повні кармани шоколадних цукерок. Мені довелось навіть колись присоромити співвітчизників за таку поведінку. Соромно за таких людей.
Є й чоловіки які виїжджали з України і відчувають себе досить вальяжно. А повиїжджали вони по досить дивній схемі: накупили медичних довідок на своїх дітей, що вони ніби інваліди і вони доглядають за ними. Слів нема, ну як взагалі таке можна уявити.

В Швеції вже трохи заморились від українців, але не так сильно як у Німеччині та Польщі, можливо тому, що тут не так багато біженців приїхало.

Цифровізація

Нещодавно отримала допомогу від Швеції на картку. Для цього довелось робити картку в місцевому банку. Картку робили десь тиждень. Тут взагалі все дуже повільно, треба все чекати, триста разів перепитати аби тобі щось зробили. Це дуже бісить українців які сюди приїхали. Зробити картку за 5 хвилин як в Україні – таке просто неможливо. В іншому банку де я була, там картку роблять 2 місяці. Я за цей час може вже й додому повернусь. В цьому плані Україна значно прогресивніша ніж Європа.

Мова

Що стосується мовного бар’єру то із цим у мене проблем не було. Поляки нормально розуміють українську мову. В Ізраїлі десь 30% людей російськомовні. Шведи майже всі бездоганно володіють англійською розмовною мовою тому у спілкуванні проблем не виникає.

Сподіваюсь, що якнайшвидше виграємо війну та повернемося до нормального життя.