Чому життя людини нагадує паркур? Що відбувається, коли здається, що все дарма? Вся справа у кризових періодах, які проходить кожна людина. Про основні з них і йтиметься у цій статті. Я не знаю, що робити з моєю дитиною: весь колючий, на взводі, розмовляти з ним практично неможливо! Так це ж – перехідний вік. Потрібно набратися терпіння і все це перечекати. Такі чи подібні діалоги, напевно, бували в житті практично всіх батьків. Перехідний вік пережили всі, як власний, і своїх дітей.

Насправді такі періоди мають місце в житті не тільки у підлітків. Багато хто чув і про кризу трьох років, і про кризу середнього віку. Правда в тому, що життя людини влаштоване стрибкоподібно – ми ростемо і змінюємося, відповідно, разом з нами змінюються наші принципи та погляди на життя загалом і в цілому. І багато з того, що віджило своє, що навчило нас уже чомусь, просто змушене піти, поступившись місцем новому. Такий Закон Життя.

Психологи виділяють кілька етапів таких криз. Хтось називає їх більшою кількістю, хтось меншою, але в принципі можна «намалювати» одну загальну картину із зазначенням умовних вікових категорій, коли це відбувається (плюс-мінус рік-два).

Криза 3х років

Вперше конфлікт із зовнішнім світом людина починає відчувати ще в ранньому дитинстві. У народі цей період називають «Кризою трьох років», коли трирічки починають заявляти про себе світові. Щоправда, і до триліття дітки переживають кілька міні-криз, коли їх віддають у садок (відділення від мами, втрата своєрідної безпеки, навички спілкування з іншими дітьми, підпорядкування правилам тощо). Коли намагаються маніпулювати батьками (іноді досить успішно, і, головне, у цьому віці дати зрозуміти, що дитина – не є «пупом землі», що необхідно вважатися бажаннями-думками оточуючих).

Але саме в районі 3 років починається активне формування ставлення дитини до зовнішнього світу. Вони вивчають його, пізнають, намагаються з’ясувати, друг цей світ йому чи ворог. Дитина намагається зрозуміти, як до неї ставляться оточуючі люди, чи люблять, цінують чи вона їм байдужа. Тому що саме в цей період формується його самооцінка, від якої залежатиме те, як він зможе подолати всі такі «посадки». При хорошій самооцінці в людині обов’язково буде розвиватися і допитливість, і бажання бути кращим, і оптимізм, і здатність прийняти самостійне рішення.

Підліткова криза

Наступний етап – це перехід «з дитинства в юність». Відбувається він приблизно з 10 до 16 років. Що відбувається з людиною у цьому віці? Дитина починає дорослішати, намагається влитися у доросле життя. Принцип «Я сам» стає більш глобальним і навіть можна сказати, гіпертрофованим. Усе оцінюється з погляду максималізму: або чорний, або білий. Дитина постійно порівнює себе та всі власні справи-вчинки з іншими. Йому хочеться виділитися з маси, він дуже гостро реагує на будь-яке зауваження, хоч трохи схоже на критику.

Усередині відбувається постійна боротьба із собою. Приходить розуміння того, що у дорослому світі – свої правила гри, з якими йому необхідно рахуватися, хоче він того чи ні. І, як правило, він цього не хоче. Звідси й негативізм у його відношенні до всіх та до всього. Все правило для нього – зло, життя – жахливе, батьки – зануди (не вчіть мене жити!) Бажання показати самостійність рухає підлітка на вчинки, що характеризуються як «на зло ворогам».

Сприятливе подолання цієї кризи призведе до стійкості самооцінки та підвищення почуття власної гідності. З’явиться впевненість, що «мені – все під силу!». Ну, а за найгіршого результату ви отримаєте підкаблучника, виконавця (причому не найкращих життєвих проектів), не готового мати власну думку: мовляв, все одно – ні до чого, у мене нічого не вийде, навіщо даремно напружуватися. Оцінка та думка оточуючих будуть для такої людини головним акцентом у житті. А успіхи інших – підживленням для подружки-заздрості. І для того, щоб подолати це, знадобляться не лише сили та воля, а й півжиття.

Криза 20 років

Третій період – десь із 18 до 22 років. Тут відбувається пошук свого місця в житті, «набивання шишок» у міжособистісних відносинах, перші кроки в пробі себе, прийняття себе самого таким, яким ти є, з усіма позитивними моментами і, звичайно ж, так би мовити, «з усіма тарганами». Тут юнак уже розуміє, що його чорно-біле ставлення до світу – не підходить, що потрібно навчитися бачити півтони і навіть кольори. І починається хворобливе навчання себе цій навичці.

У цей період приходить розуміння швидкоплинності часу, а стільки всього потрібно ще встигнути! А свідомість мучать глобально-філософські питання на тему: «У чому сенс життя?». При благополучному подоланні цієї стадії людина стає гнучкішою: зникає страх перед змінами, тому що вона зможе при першому ж натяку на зміну, згорнути на потрібну доріжку і будувати життя далі.

Якщо ж цей період дався важко, існує небезпека того, що людина все життя шукатиме собі «надійну стіну», за якою буде затишно і не страшно, або об’єкт для наслідування. При найгіршому варіанті на виході вийде такий собі анархіст, який не приймає жодних авторитетів, принижує всіх і вся, за рахунок чого і підніматиме власну значимість у своїх очах. І при цьому нічого не робити.

Криза середнього віку

Наступний етап – десь 32-37 років. Людина вже переконала всіх (і себе самої в тому числі), що вона – фігура значуща, вже з багажем досвіду і у відносинах з оточуючими, і в бізнесі, і сім’я має. Загалом – життя вдалося, чого хотів – домігся. Але тут і підкрадається криза: а навіщо все це? чого тобі все це вартувало? хіба цього ти хотів? хіба це для тебе важливо? За своєю суттю цей період – справжня аварія надій. І початися він може – нізвідки. Просто так. Прокинувся вранці, глянув у дзеркало: ба! зморшки, живіт, сивина! А в душі я – молодий! І помчала «душа в рай»…

У цей період людину, як то кажуть, «ковбасить не по-дитячому»: треба терміново щось міняти. Ні, краще не щось, а все й одразу! Як правило, саме в цей період руйнуються сім’ї, відбуваються абсолютно нелогічні зміни у справах, бізнесі, уподобаннях. Людина намагається практично повністю змінити своє життя, щоб знову відчути весь її смак та всю красу. Головне, не рубати з плеча, а по можливості спокійно обміркувати, що дійсно необхідно з усього бунтарського арсеналу «Хочу», а що – лише плід тимчасової незадоволеності життям. Головне, спрямувати свій революційний настрій у конструктивне русло, а заразом і зробити «інвентаризацію життєвих цінностей».

Криза 45 років

У тому віці, коли «баба – ягідка знову», ця сама ягідка починає відчувати у собі процеси, знайомі їй з перехідного віку. Це зрозуміло фізіологічно – гормональні зміни. Жінки та чоловіки після 45 років, відчуваючи на собі вплив гормонів, знову стають запальними та уразливими борцями за своє власне «Я». Причому борються і на роботі, і вдома. Знову повертаються питання молодості: де я? хто я? А тут ще фото в паспорт треба вклеювати…

Легше переносять цей період працюючі люди, які, хоч і бурчать і бурчать безперервно, але все ж таки мають відчуття своєї потреби суспільству. Тим же, хто все життя присвятив сім’ї та дітям, доводиться складніше: гніздо спорожніло, тим, заради кого жили всі попередні роки, вже не з ними (свої сім’ї, проблеми та клопоти, свої кризи). Головне в цей період – не зневірятися! Можна скористатися часом, що звільнився, і згадати все те, чим хотіли зайнятися на зорі юності, що хотіли пізнати і вивчити. У вас можуть прокинутися дрімучі таланти, головне, не проґавити їх за самопоїданням та самобичуванням.

Криза 60 років

У районі 60-річчя на хвіст настає страх самотності, непотрібності та марності. Все частіше відвідують думки про те, що скоро все, кінець, і життя пройшло. Тим, хто вийшов на пенсію, головне зараз – знайти собі застосування. Нехай це буде хобі, нехай підробіток під шляхетним прикриттям «Треба допомогти дітям». Нехай це будуть візити до численних родичів. Головне – щось робити! Адже з таким тягарем досвіду та умінь, мудрістю та розумінням Законів Життя сидіти, склавши руки, просто злочин. Нема самотності – є відчуття непотрібності. Ось проти нього і слід спрямувати свої сили. Все залежить від того, як людина сприйматиме себе сама. Необхідно продовжувати отримувати насолоду від життя, незважаючи на похмурі думки, про те, що залишилося вже недовго.

Всі кризові періоди життя плавно перетікають один в інший, і, на жаль, жоден із них не можна, як через калюжу, перестрибнути: життя змусить повернутися і доробити недороблене. Адже криза – це лише сигнал того, що для вас повіяв вітер змін. Необхідно зупинитись і подивитися, що зроблено, які помилки «висять мертвим вантажем» та вимагають термінової ліквідації. Адже життя біжить-змінюється, а з нею повинні змінюватися і ми.